Alice from Looking-glass

Не так давно Ярослав Грицак, историк, профессор Львовского университета выступал в Могилянке. Я собиралась пойти, но так и не дошла. О чем очень сожалею. При соприкосновении с такими людьми как Ярослав Грицак, Михаил Рябец, Иван Дзюба, Леонид Финберг и еще нескольких, которых можно пересчитать по пальцам, и их духовным миром непременно обогащаешься. Что я и почувствовала в очередной раз, почитав интервью с Ярославом Грицаком на радио Свобода.


Ярослав Грицак:
...я думаю, що інтелектуал чи інтелігент, який би ми термін не вживали, завше приречений на маргінальність, на другорядність в цьому суспільстві, завше хтось буде мати більший успіху, більше популярності, більше грошей і більше слави.

Інтелектуали на це не можуть претендувати з різних причин, але я думаю, що це й добре, що не претендують, бо хтось колись сказав, здається Аренсен сказав дуже добре, що тільки великі речі, справжні речі, довші речі, вічні речі можна творити, будучи не в мейнстрімі, будучи десь на обочині.

...Я говорю про те, що не обов’язково маргінальність завше умови для успіху, але вона створює можливі умови. Отже, це не є справа вибору, це є справа, скажемо так, певної можливості.

Знаєте, це, як в математиці: ще умова необхідна, але недостатня. Отже, маргінальність – це умова значною мірою, іронічно кажучи, необхідна, але повинно ще щось статися, щоб вона стала достатньою.

Тобто, про що мені йдеться тут в такому випадку? Про дві речі я думаю. Про те, що, будучи в маргінальності, бачиш ситуацію інакше, ніж бачиш в мейнстрімі, бо в мейнстрімі бачать, скажімо, ситуацію певних категорій свого успіху чи неуспіху і досить короткозоро, як би так можна сказати.

Перебуваючи на обочині, бачиш речі інакше, і вони появляються в іншій часові перспективі, бачиш речі чи глибше, чи дальше, чи появляється якась нова, скажемо, точка зору.

...Але, власне, мені не здається, що наші інтелектуали піддаються на спокусу невластивих функцій для них. Їм хочеться швидкого успіху, тому що наше суспільство побудоване на швидкому успіху, їм хочеться визнання, чесним чи не чесним способом, заслуженим чи не заслуженим, то це інша річ.

... Багато, скажемо так, відомих людей, скажімо, як навіть Габермас вважає, що це велика трагедія сучасного інтелектуального життя, що інтелектуал, щоби бути чутим, мусить йти на мас-медіа. А йти на мас-медіа, то це означає, що трохи спрощувати, навіть дуже сильно спрощувати чи навіть, скажемо, якось, умовно кажучи, чи публічитися в тому гіршому сенсі, трохи зраджуючи своє покликання. Але іншого вибору немає.

...Знаєте, якби повинні існувати інтелектуали зараз? Чесно. Це не є жодне відкриття Америки. Кожна політична сила, кожна велика публічна сила, взагалі будь-хто, хто хоче виступати актором в суспільстві, навколо себе творить так звані групи з фахівців, які пробують вирішувати якісь проблеми.

Отже, я бачу місце інтелектуалів там. Не при владі, а, власне, в таких групах фахівців. Але скажіть, будь ласка, скільки таких груп фахівців добрих існує в Україні, скажімо, крім Центру Разумкова?

Як на мене, якщо б хто-небудь в Україні ставив собі завдання, що Україні дійсно треба інтелектуальний продукт, то такі інтелектуальні групи фахівців мали би бути біля кожної великої партії, в кожному великому місті чи в кожній якісь, скажімо, великій культурній орієнтації. Я цього, на жаль, не бачу.

Если цитаты вас зацепили, полную запись беседы читайте здесь

ссылку нашла у potekhin, ну, и vokintrop, само собой
*********************

Побольше бы нам таких Грицаков, хороших и разных.